ДИСЦИПЛИНЫ

Раздел работ:

Лингвистика


Тема: Вплив сучасних лінгвістичних вчень на проблеми перекладу
Тип: Диплом (Магистерская)
Дата добавления: 2013-12-02 12:04:52
Автор:
Обьем: 78
Цена: 55 грн.

Содержание:

Зміст

 

Введення

 

Розділ 1. Лінгвістичні парадигми

§ 1. Порівняно-історична лінгвістична парадигма

§ 2. Системно-структурна лінгвістична парадигма

§ 3. Антропоцентрична лінгвістична парадигма

 

Розділ 2. Структуралізм

§ 1. Структуралізм в лінгвістиці

§ 2. Глоссематика та дескриптивізм

§ 3. Синхронічний аналіз мови

§ 4. Критика структуралізму

 

Розділ 3. Гендерні дослідження в мовознавстві

§ 1.Актуальні проблеми сучасної української гендерної лінгвістики

 

Розділ 4. Антропологізм як предмет наукового перекладу

 

Розділ 5. Лінгвістичні інтерпретації

 

Розділ 6. Асоціація як універсальний чинник мовного розвитку

 

Розділ 7. Фразеологізми як мовна універсалія

 

Висновки

 

Використана література



Выводы:

Висновки

 

Виконана робота дозволила розглянути історію розвитку лінгвістики на протязі ХІХ-ХХІ ст., вивчити, проаналізувати типи лінгвістичних парадигм, процес їх формування, становлення та зміну однієї парадигми іншою; а також показати, що антропологізм є не просто ознакою сучасної науки, але й визначає предмети окремих наук, зокрема наукового перекладу.

Порівняно-історична парадигма була першою науковою парадигмою в лінгвістиці, бо порівняно-історичний метод був першим спеціальним методом дослідження мови. Ця парадигма своїм виникненням зобов’язана першій чверті ХІХ ст., філософському та загальнонауковому клімату тієї епохи. Принцип історизму в мовознавстві був реакцією на філософські побудови та емпіричні описи того періоду. В результаті ввелося розмежування синхронічного та діахронічного підходів до вивчення мови. Об'єднались ті школи і напрями, які спиралися на принцип історизму та розглядали мову, як дійсність в цілому, в її  виникненні та розвитку.

На межі XIX і XX ст.робився акцент на відмінності між реальними актами мови, або висловлюваннями, і системою, яка лежала в їх основі та якою людина оволодіває при навчанні мові. Метою лінгвістики тієї епохи було зосередитися на цій системі й описати її структуру, визначаючи елементи цієї системи в термінах їх взаємостосунків. Лінгвістика зосередилася на вивченні саме мови (а не мовлення) як системи знаків. Синхронічна лінгвістика, тобто вивчення мовної системи не відносно до часу, здобула пріоритет перед діахронічною, або історичною лінгвістикою. Система мови розглядалася в цілому, виявляючи системні відносини між мовними одиницями. Так з'явилася друга системно-структурна парадигма, яка розглядала мову як знакову систему, як структуру, мережу відносин між її елементами. Мова членувалася на рівні, кожний з яких розглядався  як замкнута система. Найважливішим вважалося виявлення і угрупування мовних одиниць, їх систематика і класифікація, об'єднання цих одиниць в нерозривне ціле — мовну систему. Особлива увага приділялась структурі плану виразу, ігнорувалися ролі соціальних і психологічних чинників у функціонуванні і варіюванні мови. Структурні методи широко застосовувалися в порівняно-історичному мовознавстві.

Третя антропоцентрична парадигма з’явилась як реакція на применшення в системно-структурному мовознавстві ролі людського чиннику, як спроба вивчення мови через пізнання його носія. Інтереси дослідників перемикнулися з об'єктів пізнання на суб'єкт, тобто на аналіз людини в мові і мови в людині.

Сучасний етап розвитку лінгвістики базується на цій парадигмі, тобто на принципі збагнення мови в тісному зв'язку з буттям людини, на принципі діяльності, який проголошує пріоритет чинників, що забезпечують успішне використовування мови суб'єктом комунікативної діяльності для досягнення своїх цілей. Мова інтерпретується як властивість людини, а людина визначається як людина, саме за допомогою мови. Актуалізується “людський  чинник”, що припускає дослідження мовних феноменів в тісному зв'язку з людиною, його мисленням і різними видами духовно-практичної діяльності. Мова розглядається як виразник і носій думки, проектована автором, як її невідривна складова.

Отож, в лінгвістиці принцип антропоцентризма виявляється в прагненні вивчати мову в тріаді людина — текст — культура.

Плодотворною виявилася співпраця антропології, науки про людину, і теорії перекладу, науки про мовну діяльність людини. Антропологізм як методологічний принцип відомий давно і достатньо широкий у застосуванні: він лежить в основі будь-якого типу перекладу, оскільки будь-який переклад — це прояв людського духу. В традиційному розумінні антропологізм не зачіпав глибинної природи даного виду діяльності. Але сьогодні в перекладознавстві виникла потреба у воскресінні принципу антропологізму, який дозволяє по-новому осмислити предмет перекладознавства. На основі принципу антропологізму переклад можна представити як процес, що характеризується високим ступенем свободи перекладача.

У найзагальнішому значенні антропологізм є такою перекладацькою концепцією, яка розглядає людину (перекладача) як основну категорію перекладацького процесу. При цьому початковий науковий текст можна вважати лише частиною єдиного наукового процесу, в якому автор і перекладач взаємодіють один з одним. Отже, поняття антропологізму безпосередньо примикає до поняття дискурсу, як комунікативної ситуації, яка включає свідомість коммуникантів і текст, що створюється в процесі спілкування.

Найбільшу трудність для перекладача представляє виявлення концептуальної структури початкового тексту, заснованої на логічних відносинах, і її адекватна передача в тексті перекладу. Тому він повинен покладатися на свою здатність пристосовуватися до нового знання. Отже, перекладацька діяльність у сфері наукового перекладу є адаптивною.

Адаптація, заснована на особистому втручанні перекладача в нові концептуальні схеми, є творчим актом. Перекладач вимушений постійно збагачувати і оживляти свою концептуальну систему, засвоювати новий науковий досвід. Все це ознаки інтелектуальної особистості. З другого боку, перекладачу наукового тексту потрібні навики розпізнавання й ідентифікації досліджуваного автором об'єкту або явища. Помилки в цьому плані цілком залежать від „людського чинника”, тобто від розумових здібностей перекладача.

Отже, діалектика стереотипного і творчого в науковому перекладі полягає у тому, що перекладач прагне передати початкову інформацію такою, якою вона задумана автором. Одночасно він прагне належним чином пояснити читачу незнайомий для нього зміст початкової інформації, вклавши в неї своє розуміння. Антропологізм дає можливість усвідомити особливості мислення перекладача, відчути специфіку відносин між автором оригіналу і перекладачем. 



Вернулся в раздел работ Скачать работу



Если Вам не подходят способы оплаты, указанные на сайте, Вы можете оплатить доступ к работам, перечислив деньги на карту Приватбанка. Для уточнения реквизитов обращайтесь к администратору

ЕСЛИ У ВАС ВОЗНИКЛИ ВОПРОСЫ ПО ПОВОДУ ДОБАВЛЕНИЯ ИЛИ СКАЧИВАНИЯ РАБОТ ОБРАЩАЙТЕСЬ К АДМИНИСТРАТОРУ САЙТА:

+380969431646, +380501022921 или helpstudentu@mail.ru

Логин:
Пароль:
  Напомнить пароль ?
 

Если вы не зарегистрированы, пожалуйста, зарегистрируйтесь